Генеалогия

ГзЗ світовий — політичний процес

Поняття світового Функціональний аспект міжнародних політичного процесу політичних відносин розкриває поняття світового політичного процесу. У полі­тологічній літературі це поняття використовується досить широко, проте чіткого, більш-менш однозначного його визначення поки що немає. Здебільшого поняттям «полі­тичний процес» позначають сукупну діяльність усіх суб’єктів політичних відносин, що пов’язана з функціонуванням політичної системи суспільства. Таким чином зміст цього поняття найчастіше пов’язують з внутрішньодержавними політичними відносинами. Однак зовнішні чинники, міжнародна обстановка також мають значний, а іноді й вирішальний вплив на політичне життя тієї чи іншої держави. У зв’язку з цим постає потреба в такому понятті, яке в узагальненому вигляді позначало б політичні явища і процеси, що відбуваються на міжнародній арені, у відносинах між державами та їхніми різноманітними об’єднаннями і впливають на внутрішньодержавне політичне життя. Таким поняттям у політології є «світовий політичний процес». Світовий політичний процес можна визначити як сукуп­ність дій та взаємовідносин суб’єктів політики на міжна­родній арені.

Поняття «світовий політичний процес» і «міжнародні політичні відносини» тісно взаємозв’язані, оскільки позна­чають в основному ту саму політичну реальність, але в різних аспектах. Коли йдеться про міжнародні політичні відносини, акцент робиться на суб’єктах цих відносин — державах, міжнародних організаціях, міжнародних рухах. Коли мова йде про світовий політичний процес, то маються на увазі функціональний аспект міжнародних відносин, дії цих суб’єктів на міжнародній арені. У більш широкому значенні до світового політичного процесу долучають і ті національні чи внутрішньодержавні політичні явища і процеси, які мають міжнародне значення.

За влучним висловом Р. Арона, міжнародні відносини є тим «природним станом» людства, який Т. Гоббс характе­ризував як «війну всіх проти всіх». Усі учасники міжнарод­них відносин є формально рівними. У цих відносинах немає

Міжнародна політика

місця монополії на відкритий примус та насильство, яку має держава всередині країни. Кожний учасник міжнародних відносин у своїх діях виходить передусім із власних інтересів, однак він має враховувати інтереси інших та їхню часто не передбачувану поведінку. Ця непередбачуваність зумовлю­ється відмінностями не лише в соціально-політичному устрої держав, а й у їх культурних традиціях, особливостях історичного розвитку, національному складі, домінуючих релігійних системах тощо.

Сучасний період розвитку міжнародних відносин можна охарактеризувати як перехідний від «природного < стану», «війни всіх проти всіх» до винайдення певного консенсусу, побудови міжнародного співтовариства на основі спільно визнаних засобів регулювання та єдиних норм міжнародного життя, що базуються на спільних, загальнолюдських цін­ностях. Відбувається інтернаціоналізація економічного, політичного й культурного життя окремих держав, яка сприяє виробленню спільних основ поведінки суб'єктів міжнародних відносин і є визначальною щодо змісту сучас­ного світового політичного процесу.

У вивченні міжнародних відносин і світового політичного процесу політологія головну увагу зосереджує на теоретич­них, концептуальних засадах, а не на їхньому конкретному змісті. Існують кілька концепцій, які по-різному трактують особливості міжнародних відносин і основний зміст світового політичного процесу на різних етапах суспільно-історичного розвитку. Основними з них є марксистська, геополітичні, політичного реалізму і модерністські.

Марксистська Концепція світового політич-

концепція світового ного процесу ґрунтується на формаційному

політичного процесу підході до розуміння суспільно-історичного

розвитку. Відповідно до цього підходу процес

суспільно-історичного розвитку є послідовною

зміною п’яти суспільно-економічних формацій: первіснообщинної, рабовласницької, феодальної, капіталістичної і комуністичної. Засобом переходу від однієї формації до іншої є соціальна революція.

Згідно з ленінською теорією імперіалізму, на межі XIX—XX ст. капіталізм переріс у вищу й останню стадію свого розвитку — імперіалізм. На цій стадії надзвичайно загострюються як соціальні суперечності всередині імперіалістичних держав, так і суперечності між самими державами та їхніми групами. В результаті складаються внутрішні передумови для соціалістичних революцій як засобу переходу від капіталізму до соціалізму (нижчої фази комуністичної суспільно-економічної формації). Загострення суперечностей між імперіалістич­ними державами внаслідок їх боротьби за ринки збуту, джерела сировини, сфери впливу, переділ уже поділеного між ними світу призводить до виникнення світових війн. Як наслідок розпочинається нова історична епоха, що постає як епоха імперіалізму, війн і пролетарських революцій. Основний зміст цієї епохи складає револю­ційний перехід від капіталізму до соціалізму.

загрузка…

Відповідно до ленінського вчення про імперіалізм і соціалістичну революцію світовий політичний процес постає як світовий революційний процес — процес революційного переходу від капіта­лізму до соціалізму у всесвітньому масштабі. Головними рушійними силами цього процесу визнавались світова система соціалізму, робітничий клас капіталістичних країн і національно-визвольний рух, а головною суперечністю епохи — суперечність між капіталізмом і соціалізмом як світовими системами. Ця суперечність стала визна­чальною і в міжнародних відносинах, основним змістом яких мало бути протиборство двох суспільних систем у всіх сферах — економічній, політичній, воєнній, ідеологічній.

Концепція світового революційного процесу виступала теоретич­ною основою зовнішньої політики СРСР та його союзників, насам­перед по Організації варшавського договору. Ставка у ній робилася на протиборство з капіталістичними державами, передусім США та їх союзниками по НАТО. Надавалася всебічна, у тому числі й воєнна, підтримка національно-визвольній боротьбі, як одній з «революційних сил» сучасності. Наявність у СРСР і США величезних арсеналів ядерної зброї робила протиборство двох світових систем особливо небезпечним. Світ балансував на грані термоядерної війни. Величезні матеріальні засоби відволікались СРСР для підтримки соціалістичних держав та країн «соціалістичної орієнтації».

Небезпека нової світової, тепер уже термоядерної, війни примусила керівників СРСР висунути ідею мирного співіснування двох світових соціально-економічних систем, переходу від воєнного протистояння і конфронтації до мирного суперництва в економічній сфері. Однак мирне співіснування не поширювалося на національно-визвольний рух і боротьбу робітничого класу в капіталістичних країнах, що створювало можливість СРСР продовжувати надавати підтримку цим «револю­ційним силам» сучасності, у тому числі через комуністичні партії.

Завершенням еволюції теорії світового революційного процесу було висунення М. С. Горбачовим ідеї нового політичного мислення, яка, виходячи з існування реальної загрози знищення людства у світовій ракетно-ядерній війні, передбачала спільну для всіх держав відмову від застосування сили чи погрози силою у сфері міжнародних відносин, перехід до правових, договірних стосунків між усіма державами світу.

Марксистська концепція світового революційного процесу певною мірою відображала реальні процеси розвитку міжнародних відносин у XX ст., хоча відбувалось це у вкрай ідеологізованій формі. Ознайом­лення з нею допомагає зрозуміти зовнішню політику СРСР та його союзників. Розпад світової системи соціалізму й самого СРСР позбави­ли цю концепцію сенсу і зробили її надбанням історії.

Геополітичні Значний вплив на зовнішню політику
концепці ідержав і розвиток міжнародних відносин у першій половині XX ст. справили їхні геополітичні концепції. Термін «геополітика» (від грецька. §е — земля + політика) до наукового й політичного вжитку ввів шведський соціолог і політичний діяч Рудольф Челлен (1864—1922). Головна ідея різних геополітичних концепцій — зв’язок політики держав, особ­ливо зовнішньої, з особливостями їх територіально просторового розташування.

Історично становлення геополітики пов’язано а, дослід­женням ролі географічного чинника в житті суспільства в започаткованих іще Ш.-Л. Монтеск’є концепціях географіч­ного детермінізму, що базувалися на ідеї обумовленості людської діяльності станом та характером навколишнього природного середовища. У цих концепціях розглядались особливості впливу просторового розташування країни, розміру її території, клімату, рельєфу земної поверхні, фунту, корисних копалин, флори, фауни та інших природ­них чинників на диференціацію господарської діяльності, темпи зростання продуктивних сил, тенденції розвитку культурного життя, типи соціальної організації та особли­вості політичного ладу.

Спираючись на концепції географічного детермінізму, німецько-американський вчений-географ Хелфорд Маккіндер (1861—1941) у статті з характерною назвою «Географічна вісь історії» (1904) висунув ідею про фіксований поділ світу на окремі зони, кожна з яких відіграє в історії певну роль. Стрижневою тезою його концепції було твердження про існування так званого хартленду (від англ. пеагі — серце і Іапсі — земля) — «серединної землі», яка має особливе значення в історії.

X. Маккіндер дійшов висновку, що глибинна суть міжна­родних відносин протягом усієї світової історії полягає у протистоянні хартленду й навколишніх земель. Неперервний тиск «серединної землі» на зовнішні кордони призводить до залежності долі Європи і світу від процесів, що відбуваються в Євразії. Цей тиск породжує загрозу світовій демократії і свободі країн, представлених прикордонними землями, насамперед англосаксонського світу, у разі поєднання без­межних ресурсів Євразії з інтелектуальними та організацій­ними ресурсами країн оточення. Найбільш вірогідним і

катастрофічним, за X. Маккіндером, міг би бути союз Росії та Німеччини.

Дещо пізніше, у 1919 р., X. Маккіндер дійшов висновку, що майбутня доля світу вирішуватиметься у Східній Європі, яка і є «хартлендом» Євразії. Той, хто володітиме Східною Європою як «серединною землею» Євразії, керуватиме і «світовим островом» Європи, Азії та Африки. А той, хто управлятиме «світовим островом», керуватиме усім світом. X. Маккіндер стверджував, що зіткнення Росії й Німеччини в цьому регіоні планети у боротьбі за світову гегемонію є неминучим і матиме катастрофічні наслідки для людства.

«Світовому острову», за X. Маккіндером, протистоїть «острівний комплекс» (Великобританія, Америка, Австралія та Океанія), що веде постійну облогу «серединної землі». Найкращим способом розв’язання цієї проблеми глобаль­ного протистояння було б створення комплексу незалежних держав між Німеччиною та Росією, які, спираючись на підтримку держав «острівного комплексу», не допускали б ні союзу, ні зіткнення між цими державами.

Концепція X. Маккіндера у своєрідній формі відображала реальні процеси розвитку світового політичного процесу, міжнародних відносин у перші десятиліття XX ст. У період між двома світовими війнами геополітика переживає пік своєї популярності. Оперуючи такими чинниками, як територія, народ, господарство, суспільство, держава, геопо­літика у цей час намагається знайти таку оптимальну формулу, яка могла б орієнтувати держави й народи в багатоманітності світової політики. Дослідження з проблем геополітики особливо активізувались у Німеччині, де група вчених під керівництвом К. Хаусхофера висунула ідею «життєвого простору», яка була використана німецьким фашизмом для виправдання агресії в 30-ті роки і розв’язання Другої світової війни.

Після Другої світової війни теорія геополітики поширюється в США, Японії, скандинавських країнах, а в 50-ті роки знову стає популярною в Німеччині. Геополітику стали розуміти у двох значеннях: як територіально просторово обумовлену стратегію у вирішенні конкретних зовнішньополітичних та військово-стратегічних завдань і як політичну географію, що досліджує районування політичних процесів регіонального і глобального рівнів.


Добавить комментарий

Ваш e-mail не будет опубликован. Обязательные поля помечены *